Прикарпатський край – батьківщина багатьох відомих в Україні та світі людей. Прославилися не тільки окремі персоналії, але й цілі родини, в яких і чоловік, і дружина зробили помітний внесок в культуру та розвиток рідного краю, всієї держави. Про них розповідається в нашому огляді на chernivetski.info.
Антоній і Антонія Кохановські
Антоній рицар Кохановський фон Ставчан (1866 — 1874) понад 26 років був бургомістром Чернівців, його 9 разів містяни обирали на цю посаду. Саме за його каденції Чернівці перетворились з провінційного містечка з 15 тисячами жителів, де не було залізної дороги і вуличного освітлення, в місто європейського рівня, з кількістю містян понад 78 тисяч, а з міського вокзалу відправлялися прямі поїзди у Париж, Відень і Прагу, центр міста сяяв ліхтарями, по вулицях ходив трамвай.
Антоній Кохановський народився в Тернополі, після отримання диплома юриста у Львові деякий час працював адвокатом у Станіславі (сучасний Івано-Франківськ), а потім переїхав у Чернівці, які стали його улюбленим домом на все життя.
Одружився він тут, через два роки по приїзді. Його обраницею стала Антонія Капрі (вроджена Задурович), вдова барона, дуже багата та відома жінка на Буковині. Від першого чоловіка у неї були два сини, який Кохановський виростив як рідних. У шлюбі народилося 5 дітей – 4 сини і донька. Дівчинка померла у 10-літньому віці від хвороби. Пішов з життя й один із синів – Альфред, після поранення на війні у Генуї 22-річний хлопець не зміг відновитися.
Дружина Кохановського не була звичайною домогосподаркою, як більшість жінок того часу, тим паче, багатих. Вона займалася благодійністю, опікувалася дитячим притулком при лікарні, брала участь у мистецьких й економічних заходах у місті та краї. Разом з чоловіком контролювала будівництво філармонії. За її участі були створені Товариства прихильників мистецтва та прикрашання міста. Антонія Кохановська зробила великий благодійний внесок, на який закупили саджанці для закладки Народного парку (тепер парк культури та відпочинку ім. Т. Шевченка). Вона також стала співзасновницею Фонду для нужденних та організатором будівництва притулку для одиноких літніх людей.
Чернівчани дуже поважали та любили родину Кохановських, бургомістра називали батьком, а його дружину матусею. Показовим є той факт, що коли в Чернівцях спалахнула епідемія тифу, через яку померло майже 3 тисячі жителів, а після того стався неурожай і почався голод, подружжя Кохановських наказало спустити всю воду в їх ставках, виловити рибу і роздати голодним. Вони врятували сотні сімей від смерті.
Антоній Кохановський відійшов у вічність вночі проти 10 вересня 1906 р., похований на території сучасного заповідника «Кладовище на вул. Зеленій» в Чернівцях. Точних відомостей про смерть дружини немає, за деякими даними, вона дуже хворіла, лікувалась у Парижі та померла за кілька років до чоловіка.
Дмитро Гнатюк та його дружина Галина Гнатюк
Видатний український співак, музикант і педагог Дмитро Гнатюк народився в селі Старосілля Чернівецької області (тепер це село має назву Мамаївці). Українська багатодітна родина в ті часи вимушена була розмовляти по-румунськи, але вдома батьки навчали 6-х дітей говорити й читати на рідній мові. А мама співала їм українські пісні, любов до яких маленький Дмитрик проніс через все життя. Талановитого хлопчика місцевий священик взяв в церковний хор і сам навчив музичній грамоті.
Під час Другої світової війни, коли на Буковину прийшла радянська влада, родину евакуювали на Урал, там після школи хлопець став сталеваром. По поверненню в рідні краї Гнатюк влаштувався працювати в театр підсобником, а там помітили його надзвичайний голос і уже через 2 роки хлопець став студентом Київської консерваторії. Після закінчення навчання отримав запрошення в Київський театр опери та балету ім. Тараса Шевченка на посаду соліста. Дуже скоро Гнатюк став художнім керівником, а потім і директором ведучого театру УРСР.
Крім оперної музики, Дмитро Гнатюк з задоволенням виступав на естраді, в його виконанні пісні “Два кольори”, “Рідна мати моя”, “Черемшина” стали світовими хітами, а пластинки з ними продані мільйонними тиражами.
Зі своєю єдиною дружиною Галиною Дмитро Гнатюк познайомився в студентські роки. Вона була мовознавцем і лексикографом, працювала в Інституті мовознавства ім. О. А. Потребні НАН України, мала звання доктора філологічних наук. Галина Макарівна багато часу вділяла професійній роботі, тому народила єдиного сина Андрія, який теж став філологом. Він розповідав, що батьки ніколи не сварилися, хоча могли багато дискутувати про українську культуру і мову.
Іван та Марія Миколайчуки
Геній українського кіно Іван Миколайчук з’явився на світ 15 червня 1941 року у с.Чортория Чернівецької області. Він був четвертою дитиною в родині, після нього у батьків народилося ще 9 дітей. Після 8-го класу школи хлопець, не знаючи нотної грамоти взагалі, поступив у Чернівецьке музичне училище до класу баяну, а через рік паралельно почав займатися у студії при драматичному театру. Коли Іван закінчив училище, зразу отримав запрошення на роботу в цей театр. На той час Миколайчуку ледве виповнилося 19 років.
Там він і зустрів Марічку Карп’юк, якій було тільки 17 років. Побратися зразу вони не могли, поки дівчина не стала повнолітньою, але почали жити разом. У коридорі гуртожитку відділили собі куток, це і був їх перший дім.
Колись сільський ворожбит сказав Миколайчуку, що проживе він дуже коротке життя, тому хлопець квапився жити, максимально використовуючи кожну хвилину.
Вечір танців у Кіцманській школі познайомив його з 15-літнім Володимиром Івасюком, та це знайомство попервах принесло одні неприємності – хлопці випадково розбили бюст Леніна, за що дуже поплатилися. Івасюк вимушений був прибирати вулиці, а на Миколайчука відкрили цілу справу.
Після цього Іван з майбутньою дружиною перебрались в Київ. І скоро він отримав свою саму знакову роль – Івана Палійчука у фільмі “Тіні забутих предків”. Далі були десятки ролей і всесвітня слава. Вікіпедія пише:
«Тіні забутих предків» здобули 39 міжнародних нагород, 28 призів на кінофестивалях (із них — 24 Гран-прі) у 21 країні й увійшли до Книги рекордів Гінеса.
З дружиною все життя прожили душа в душу, працювали в одному театрі, разом знялися в фільмі “Білий птах з чорною відзнакою”.
Зі своєю Марічкою Миколайчук прожив 25 щасливих років, останнім часом тяжко хворів (рак). Помер геній 3 серпня 1987 року. Похований на Байковому кладовищі у Києві. У 2016 році посмертно Івану Миколайчуку присвоєно звання Героя України. Дружина пережила його на пів століття, померла 1 лютого 2023 у віці 81 рік.
Назарій Яремчук та Олена Шевченко
Видатний український співак Назарій Яремчук народився 30 листопада 1951 року в селі Рівня Чернівецької області. Хлопчик був 4-ю, наймолодшою дитиною. Батьки були простими селянами, але знали музичну грамоту, батько виступав солістом церковного хору, а мати чудово грала на мандоліні, тому маленький Назарчик з дитинства уже знав багато народних пісень та церковних псалмів.
Коли хлопцеву виповнилося 12 років, пішов з життя батько і мама змушена була віддати дітей в школу-інтернат, там Назарій вчився музиці та співав у хорі.
Після школи хлопцеві не вдалося зразу поступити в університет, але його талант помітив керівник ансамблю “Смерічка” і запросив до складу гурту. Там Назарій познайомився з Володимиром Івасюком, а згодом – зі своєю майбутньою дружиною Оленою Шевченко, яку теж запросили стати солісткою ансамблю.
Шлюб вони уклали 1 січня 1975 року, голова рідного села Марічки – Пилипець на Закарпатті, згодився розписати молодят у святковий день, коли дізнався ім’я нареченого. Пара прожила 15 щасливих років, у шлюбі народилося 2 сини – Дмитро і Назарій.
І раптом, неочікувано для всіх, в 1990 році Назарій і Олена вирішили розлучитися. Виявилося, що жінка покохала іншого чоловіка (військового) та разом з ним поїхала підкоряти Київ, а розбитий такими подіями Яремчук з синами залишився в Чернівцях.
З часом Назарій заспокоївся, весь віддався творчій роботі, поки не зустрів Дарину – молоду вдову з маленькою донькою. Вони одружилися, стали разом виховувати трьох дітей.
У 1993 році у Назарія і Дарини народилася спільна донька Марічка. Того ж року співак дізнався про свою страшну хворобу – у нього знайшли ракову пухлину шлунку.
На відміну від амбітної Олени, друга дружина Дарина повністю присвятила себе чоловікові і родині. Вона доглядала Назарія до останнього подиху, поховали його в Чернівцях на Центральному цвинтарі.
Старший син Дмитро згадував, що батько перед смертю все чекав “свою Олену” і запитував, чому вона не приходить. А вона в Києві народила сина Святослава та зробила оперну кар’єру, про яку мріяла з дитинства. До смерті Назарія вони зустрілися тільки 2 рази. Олена вже давно вдова і конфліктує з другою родиною за спадок.
У 2021 році Назарію Яремчуку присвоєно звання Героя України.
Сім’я Ротару
Родина Ротарь (таке справжнє прізвище Софії Ротару) дала світу не тільки найвідомішу українську співачку сучасності, але ще й цілу плеяду відомих митців.
Народилася майбутня “Гордість” та Герой України в селі Маршинці на Буковині, 7 серпня 1947 року. Сім’я у співачки велика – крім Софії, є ще сестри Ауріка, Зінаїда, Лідія та брати Євген і Анатолій. Родина була дуже музичною, мама навчила співати українських та молдавських пісень, а старша сестра Зінаїда втративши в дитинстві зір після перенесеного тифу, постійно слухала радіо і вивчила всі радянські пісні, які чула. Вона й навчила Софію їх співати, а ще допомогла вивчити російську мову.
Усі з родини пробували себе на сцені. Молодша сестра Ауріка теж стала відомою співачкою, навіть отримала звання Народної артистки України. Брати і найменша сестра Лідія створили ансамбль, але видатних успіхів не добилися, в основному виступали на місцевих концертах і заробляли на весіллях.
З дитинства Софія показувала неабиякі таланти. Вона була чемпіонкою школи з багатоборства, вчилася в музичній школі гри на баяні та домрі, співала в хорі, займалася в театральному гуртку. Брала участь у багатьох співочих конкурсах, де завжди перемагала, за що отримала прізвисько “Буковинський соловей”.
У віці 19 років Софія Ротару вперше виступила на сцені Кремлівського палацу і з того часу розпочалася її неймовірна кар’єра улюбленої радянської співачки.
Заміж Ротару вийшла у 21 рік, за Анатолія Євдокименка. Той побачив її фото за 4 роки до того на обкладинці журналу “Україна”, закохався і вирішив добитися взаємності від гонорової буковинки. У пари народився син Руслан, він став музичним продюсером.
Анатолій теж чудово співав і деякий час вони виступали в парі, але потім він перейшов на адміністраторську роботу. У 2002 році у чоловіка стався інсульт, лікарі не змогли його врятувати. Софія Ротару більше заміж не виходила.
Іво Бобул і Лілія Сандулеса
Народний артист України Іво (Іван) Бобул родом з села Порубне (нині має назву Тереблече), що в Глибоцькому районі Чернівецької області. Народився 17 червня 1953 року в багатодітній родині румунських українців.
З дитинства любив співати, уже під час служби в радянській армії став виступати з концертами, а потім працював в різних ВІА при філармоніях по всій Україні.
Співак 4 раз одружувався, причиною трьох розлучень називає меркантильність жінок, які чекали від нього тільки грошей.
Другою дружиною була відома співачка Лілія Сандулеса (Сандулесу), яка родом з того ж села Маршинці, що і Софія Ротару. В шлюбі з Іво Бобулом прожила 10 років, дітей у них не було. Лілія 6 разів виходила заміж, один із її чоловіків – відомий російський співак Олександр Сєров.
Ян Табачник і Тетяна Недєльська
Ще одна зіркова пара родом з Буковини. 31 липня 1945 року в звичайній єврейській родині в Чернівцях народився хлопчик, якого назвали Ян. Батько працював інженером на текстильній фабриці, а мати займалася вихованням дітей. Вона
чудово грала на акордеоні і з дитинства прищепила синові любов до музики. Ян зробив чудову кар’єру музиканта, здобув звання Народного артиста України, створив власний театр, декілька разів обирався депутатом Верховної ради.
У 2000 році одружився на відомій співачці Тетяні Нєдельській. Вона народилася в Запоріжжі, але її мама, вчителька української мови, була родом з Буковини. Як згадує сама Тетяна, вона випадково дізналася, що в колектив Яна Табачника шукають вокалістку та вирішила піти на прослуховування. Так вони познайомилися і невдовзі одружилися, у шлюбі народилися три сини. Через 19 років неочікувано стало відомо, що Табачник і Нєдельська розлучилися, про причини вони мовчать.