Інвалідність – не вирок: досягнення чернівчанина, який пересувається на милицях

Як живуть люди з різною формою інвалідності? Як на них реагує суспільство та що заважає їм відчувати себе вільними у сучасному світі? 18-річний Дмитро Алекса родом із села Хряцьки Герцаївського району. Все життя хлопець пересувається на милицях. У два роки він уперше сів. Інвалідність йому дали у три. І тільки у п‘ять уперше став на ноги. Як буковинець з інвалідністю здобуває вищу освіту та водить авто читайте детальніше у матеріалі на chernivetski.info.

Після щеплення паралізувало на 6 тижнів

Дмитро розповідає, що проблеми зі здоров’ям у нього почалися на третій день після щеплення від поліомієліту. Йому стало погано, піднялася температура аж до 40. Звичайно, хлопця відвезли у лікарню, де зробили пункцію. Можливо, це дало таке ускладнення, каже Дмитро. Вперше сів у два роки, а пішов у п’ять. Тоді батьки відвезли у Кишинів, де хлопцю зробили операцію і поставили апарат на ноги.

До четвертого класу хлопець відвідував сільську загальноосвітню школу з румунською мовою навчання. Але з п’ятого класу він перейшов на домашнє навчання, бо заклад не був пристосований для особливих учнів.

Далі мав бути інший ступінь навчання і в іншій школі в сусідньому селі. Їхати не було б складно. Справжня проблема – великі сходи. Це його найбільший ворог. Хлопець не хотів просити когось постійно піднімати його – це незручності для всіх. Тому з п’ятого до 11 класу до нього додому приходили вчителі.

З сьомого класу він вирішив паралельно вчитися у музичній школі. Обрав акордеон. Після закінчення школи та здобуття атестата про музичну освіту Дмитро вирішив здобути вищу, хоч і розумів, що це буде складно. Мріяв стати студентом Чернівецького обласного коледжу мистецтв ім. С. Воробкевича. Та тут знову його найбільший ворог – сходи. Його кафедра мала б бути аж на третьому поверсі, тому хлопець розумів, що вчитися тут не зможе.

інвалідність2

Замість операції купив автомобіль

Дмитрові досі складно пересуватися. Йому потрібне спеціальне взуття. Також треба щороку змінювати апарат на ноги, який дозволяє підтримувати їх. Це йому надає держава. Зараз хлопець приїжджає на пари з села на власній автівці. Її він купив за гроші, на які міг би зробити операцію. А водійські права Дмитро отримав у 2019 році.

У нього був вибір: купити авто чи лягти під ніж. Операцію він міг зробити, але ніхто не гарантував, що хлопець ходитиме. До того ж, реабілітація досить складна. За ті самі кошти він придбав власний транспорт. Це дуже полегшало йому життя, адже до цього щоразу доводилося просити тата відвезти. Авто повністю підлаштоване під фізичні можливості Дмитра, а для того, щоб стати водієм, хлопець поїхав на навчання в Івано-Франківськ.

Навчитися водити авто людям з інвалідністю не так уже легко. Такі автошколи в Україні є лише в Києві, Львові та Івано-Франківську. Вдома Дмитро вчив теорію. А в Франківську складав іспити і проходив повний курс водіння. Було складно, але хлопець собі поставив таку ціль і досягнув її.

Попри труднощі, Дмитро дуже цілеспрямований і життєрадісний. У майбутньому він чітко бачить себе вчителем музики для дітей. Надалі планує здобувати в університеті ступінь магістра. Також Діма мріє подорожувати, особливо хоче побачити Румунію. Вірить, що все задумане рано чи пізно зможе здійснити.

Comments