У 20-30-х роках 20 століття Пауль Подсудек став власником фабрики ковбас і шинки, а також сімох магазинів у Чернівцях. Подсудек знав про своїх підлеглих все, для них і їхніх родин влаштовував свята, а щоп’ятниці годував бідних, розповідає сайт chernivetski.info. У цьому матеріалі ми більш детально розповімо про кар’єру підприємця.
Походження
Інформації про чернівецького підприємця залишилось мало. У документах архівного фонду Чернівецької окружної палати праці є особова справа Подсудека Станіслауса Пауля. Відомо, що він був поляком , римо-католицького віросповідання, народжений у Львові у 1886 році. Згодом він перебрався до Чернівців. Чоловік був змушений подати документи на отримання румунського громадянства, аби мати змогу працювати й створювати бізнес на Буковині.
Фабрика
У 1922 році Подсудеку надали дозвіл на будівництво ковбасної фабрики. Також збереглося розпорядження примарії Чернівці від 1923 року про дозвіл на будівництво додаткової будівлі фабрики по вулиці Штефан чел Маре, архітектором був Франц Косинський. У документі підтверджується, що заявник сплатив 500 леїв за цю авторизацію в казну міста. В архівах можна також побачити, як виглядав офіційний бланк фабрики салямі і шинки Подсудека.
Один із магазинів Подсудека був на вулиці Ольги Кобилянської. Нині це будинок №7. У часи румунської окупації у 1928 році Станіслав Подсудек викупив будинок. Він там відкрив магазин м`ясо-ковбасних виробів і шинок. Всі знали, що смачніших, ніж тут, ковбас і шинок не було у цілій окрузі. Магазин був оформлений у європейському стилі біло-блакитною облицювальною плиткою.
На фабриці дуже шанували працівників. Декілька разів на рік для них організовували сімейні свята. Всі сім’ї робітників запрошували. І на очах усіх майстри робили замки і будиночки із м’яса. Працівникам фабрики дуже добре платили, на свята давали кошики з м’ясними стравами, тому красти у працівників не було потреби. Загалом на фабриці була неймовірна чистота, що важко було припустити, що це був м’ясний цех. І самі працівники слідкували за собою, завжди охайно одягались.
Допомагав нужденним
У Станіслава Подсудека настільки все було налагоджено, продумано задля комфорту працівників, що кожен із них уважав за честь бути сумлінним та старанним. Господар дбав і про відпочинок своїх підлеглих. За будівлею м’ясної фабрики, за гаражами та іншими господарськими будівлями, був висаджений надзвичайно гарний трояндовий квітник – розарій. Декілька людей постійно за тим доглядали. Тим паче, що прогулюватися дозволялося всім охочим. Сам пан Подсудек був досить вдалим мисливцем. Він полюбляв запрошувати до себе поважних гостей та розважав їх виходом на полювання. І тому скляний будиночок у саду раз за разом наповнювався мисливськими трофеями й заодно новими цікавинками для відвідувачів.
Пан Подсудек ставився до працівників із повагою, без пихи та зарозумілості, він знав їхні імена, сім’ї, вподобання та інтереси. Кожному робітникові до свят складався кошик десь на 4–5 кг із усілякими м’ясними виробами, і не мало значення, чи ти майстер, чи некваліфікований робітник. Дітям влаштовували свята на Великдень та ялинку з подарунками на Різдво. А кожної п’ятниці біля комбінату годували нужденних, ще й давали із собою потроху м’яса та кісток.
На жаль, свій останній притулок Станіслав Подсудек, про якого у Чернівцях була лише добра слава, тут не знайшов. Коли румуни залишали Буковину, він, як багато інших фабрикантів та заможних людей краю, утік від радянської влади, й опинився в Бухаресті.Гроші залишились у банку в Чернівцях, а ті невеликі кошти, що вдалося вивезти, швидко скінчились. І пан Станіслав залишився ні з чим. Пауль Подсудек помер у Румунії від серцевого нападу.