Започаткування туристично-спортивного фестивалю “Я – гуцул!” у Конятинській громаді Чернівецької області в 2021 році стало показовим прикладом для подібних ініціатив. Невелика гірська громада після децентралізації утворилася на базі десяти високогірних населених пунктів. А саме в таких селах шанують та передають народні традиції, звичаї, вміння. І найкраще зберігаються такі речі в народній пам’яті.
Тож, незважаючи на обмежені фінансові ресурси, громада самотужки провела дводенний фестиваль у горах. Чим дивували гостей і як “посвячували їх у гуцули” – читайте далі на chernivetski.info.
До локацій мандрували на конях та пішки
Ідея започаткування яскравого фестивалю виникла у голови громади Олексія Скрипчука вже давно. Він мріяв провести такий захід, щоб показати, які гуцули – багатогранні та талановиті, спортивні, творчі, працьовиті й щирі. А зробити це можна було тільки в нестандартному форматі дійства, яке на практиці дозволить гостям відчути, що таке Гуцульщина.
До фестивалю готувалися кілька місяців. Серед організаторів були керівництво громади, педагоги, підприємці, вихідці краю. Разом працювали над програмою, яка б зацікавила усі вікові категорії та запити гостей. Тож для відвідувачів працювали три напрямки: туристичний, спортивний та мистецький.
Мета фестивалю у горах – показати приїжджим не лише, як горяни відпочивають, а й їхній побут, устрій, працю у горах. Бо гуцул – це не просто гарний чоловік у вишиванці, а працьовитий українець, який прокидається з першими півнями, щоб обійти господарство, худобу і бути справжнім господарем на своїй землі.
Оскільки фестиваль відбувався в останню неділю серпня, то на полонинах ще літували вівчарі та вівці. І одна з локацій, на яку запрошували гостей, – полониннництво та виготовлення “білого золота” – сиру.
“Вишиванку одягайте і до нас завітайте!” – так гостинно запрошували до своєї громади місцеві жителі. Основне дійство відбувалося у високогірній Самакові, тож гостей зустрічали у Довгопіллі. А далі перевіряли дотримання дрес-коду (наявність вишиванки), чіпляли гуцульську чічку, вручали програму свята та довідник з усіма потрібними контактами для перебування, і місцевим трансфером доправляли у гори.
Колорит транспорту вражав: гості могли діставатися позашляховиками, на конях, підводою. А дехто навіть ішов пішки сім кілометрів, аби помилуватися неймовірною природою навколо. Заблукати тут було неможливо, бо гуцульські мелодії вже зранку скликали усіх на свято. Тож близько 700 осіб провели два дні у Конятинській громаді.
Екскурсія у столітню хату та концерт на траві
Конятинська громада – найспортивніша в регіоні, тому організатори не могли обійтися без спортивного дозвілля. У суботу в Самакові на гірському стадіоні відбувалися волейбольні турніри та спортивні змагання. Так, тут започаткували один із перших на Путильщині турнірів із текболу.
А в неділю тривало фестивальне дійство. Зокрема, гості стали не лише спостерігачами, а й учасниками театралізованого дійства “Гуцульське весілля”. Поруч на змонтованій сцені тривав концерт місцевих талантів та запрошених колективів.
Усі туристичні маршрути, які вели з центру дійства, – були промарковані, за кожним закріплений екскурсовод. Цього дня відвідувачі фестивалю могли навіть потрапити на Памірські куполи (Томнатик). До речі, з села Самакова, в якому відбувався фестиваль, існує найкоротший шлях до Паміру.
Вражали відвідувачів своїм колоритом місцеві жителі. Так, напередодні фестивалю облаштували імпровізований музей у приміщенні столітньої хати, зберігши її автентичність. І гуцулка Домка проводила екскурсію для гостей, вплітаючи в неї співанки та жарти. У хаті пряли, вишивали, в’язали та пропонували опанувати самобутні гуцульські заняття зацікавленим. Майстриня з виготовлення кожухів Ольга Дроняк вражала колекцією власних виробів, які, незважаючи на поважний вік, вона продовжує виготовляти. Поміж тим діти співали народних співанок та танцювали просто на траві.
Гучно і яскраво заявили про громаду
Головна мета фестивалю – заповнити інформаційну нішу про свій регіон, громад, впевнений голова громади Олексій Скрипчук. Він переконаний, що проведення цього та інших фестивальних дійств сприятиме рекреаційному розвитку та популяризації талановитої молоді. І хоча фестиваль обіцяли проводити щорічно – наразі зовнішні обставини не дозволяють це робити. Але активісти та місцеве самоврядування громади продовжують брати участь у програмах підтримки, щоб розвивати громаду та економічно зміцнювати її.
Є місцеві жителі, які самотужки розпочинають власну справу, щоб не лише працювати на власний дохід, а й розвивати туристичний бренд громади. Так, місцеві виробники – родина Слижуків, уже відомі на Буковині своїми крафтовими сирами. А вчителька Самаківської гімназії Марія Карповець, яка була серед організаторів фестивалю, створила власний канал краєзнавчого спрямування в TikTok. І тепер разом із школярами вони створюють цікаві автентичні відео про традиції, культуру, місцевих майстрів та збирають мільйонні перегляди.
У громаді працюють над тим, щоб промаркувати маршрути найцікавішими місцями і створити мапу природних пам’яток, які має побачити кожен.
Чому важливо проводити локальні фестивалі
Фестивалі, які організовують самі громади – це більше, аніж просто культурний чи туристичний захід. Це інструмент збереження ідентичності, спосіб утвердження себе на мапі держави.
Як підкреслюють організатори, локальні фестивалі допомагають активізувати громаду. Коли кожен мешканець, від школяра до старожила, долучається до підготовки. У людей з’являється відчуття причетності, гордості, єдності. Покоління поважних жителів радіє, що може передати традиції і знання, які не зберегти жодним підручником, вдячній аудиторії, яка готова почути їх.
Для молоді з’являється можливість заявити про себе, реалізувати ідеї, проявити креативність і ініціативу, не виїжджаючи зі свого села. Так, під час проведення фестивалю “Я – гуцул!” молодіжна організація громади стала співорганізатором заходу. Фестивалі стають потужною платформою для популяризації місцевих майстрів, виробників і митців. Саме під час таких заходів туристи знайомляться з автентичними продуктами, ремеслами, кухнею, побутом. Тут же формується перше враження про регіон — живе, емоційне, справжнє. А ще знаходяться інвестори, які готові вкласти кошти у співпрацю з громадою.
Ще один важливий аспект — впізнаваність. Багато віддалених гірських сіл роками залишалися поза увагою держави, інвесторів, туристичних маршрутів. Проведення фестивалю — це нагода заявити: ми є, ми активні, ми маємо що показати. Локальна подія, яка набирає розголосу, перетворює село з “невідомого пункту на карті” у впізнавану туристичну локацію.
І не менш важливо — такі події несуть великий виховний потенціал. Діти бачать приклади активності, патріотизму, любові до рідного краю. Вони вчаться шанувати предків, переймають ремесла, навчаються працювати в команді. Це інвестиція в майбутнє, яка не вимірюється лише прибутками від туризму.
Саме тому, попри всі виклики, фінансові труднощі чи воєнний стан, на Путильщині вважають, що варто продовжувати традицію локальних фестивалів. Бо це — не просто свято. Це — спосіб зберегти та ідентифікувати себе.