У регіоні, де схід зустрічає захід, гори зливаються з долинами, а люди – зі своїми традиціями, виникає унікальне культурне явище. Здавалося б, яке ще фестивальне дійство можна вигадати, адже практично всі сфери мистецтва і творчості буковинців вже охоплені… Однак, в травні 2025 року в Чернівцях відбувся новий фестиваль – “Буковинська мозаїка”. Присвячений Дню міжнаціональної злагоди та культурного розмаїття, він об’єднав громади українців, румунів, молдован, поляків, євреїв, німців, щоб через мистецтво, ремесла й гастрономію створити простір діалогу та спільного майбутнього, пише chernivetski.info.
Тож згадаймо, як це було і чому кожне таке дійство чітко показує, що культура на Буковині – це не лише минуле, а живий діалог поколінь. Адже на заході поєдналися музика, танці, ремесла, кулінарія та традиційні обряди, і саме ця комплексність зробила «Буковинську мозаїку» унікальним культурним явищем.
Коли різні голоси звучать в унісон
Цього року фестиваль «Буковинська мозаїка» відбувся просто в серці живої традиції – на території Чернівецького обласного музею народної архітектури та побуту. Тут, серед дерев’яних хат із ґанками, під стріхами, що пам’ятають іншу епоху, поміж старовинних ткацьких верстатів і запаху свіжого сіна, знову ожила історія. Атмосфера була така, ніби час сповільнився, а традиції — не минуле, а теперішнє, яке дихає і говорить.
Фестиваль одразу задав свій ритм: на головній сцені лунали твори у виконанні оркестру «Буковина», народних і дитячих хорів. Кожен виступ — із гідністю, збереженою манерою, з увагою до кореня, а не до форми. Поруч у різних локаціях відкривалися виставки національних костюмів, керамічних виробів, вишиваних сорочок, тканих рушників та витончених дерев’яних різьблень. Це не була музейна тиша – речі тут дихали серцем своїх творців.
Особливу увагу привертав етнопростір «Жива культура». Тут не було «глядачів» – тільки учасники. Можна було сісти за гончарний круг і відчути, як м’яка глина слухає дотик долоні. Можна було спробувати розписати писанку чи побачити, як з клаптиків тканини народжується лялька-мотанка — не іграшка, а символ, оберіг. Тут традиція передавалася – від рук до рук, від серця до серця.
Вхід на фестиваль був за донат. Зібрані кошти передали на підтримку ветеранського хабу та обласної дитячої клінічної лікарні. Цей крок надав святу конкретного сенсу — традиція живе тоді, коли служить людині сьогодні, коли культура не лише для показу, а для підтримки та співучасті.
Гасло фестивалю «У кожного — свій голос, та серце в нас одне» звучало не як красиво придумана фраза. Воно найточніше передавало те, що було видно просто неозброєним оком: різні громади, різні мелодії, різні кольори й узори, але всі вони лягають у спільний орнамент. Той самий, що формує характер Буковини.
Різні культури – одна спільна історія
Буковина – це місце, де поруч зростали українська, румунська, молдавська, польська, єврейська й німецька громади. І на фестивалі це було видно не лише в костюмах чи стравах – це відчувалося в поглядах та усмішках.
Румунська спільнота вивела на сцену танцюристів у вишитих сорочках з яскравими стрічками. Єврейська – частувала смаколиками й проводила короткі лекції про свою історію в Чернівцях. Польська та німецька громади знайомили з народною музикою й ремеслом. Можна було підійти, розпитати, торкнутися тканини, поглянути, як працює майстер – це не музейна «відстань», а жива передача досвіду.
А дітей з дійства відтягнути взагалі було важко. «Поле народних розваг» та «Казкова галявина» нагадували, що традиції – для життя, для гри, для теплих родинних спогадів.
Символи, що залишаються надовго
Фестиваль мав свої символічні моменти. Коли діти та дорослі разом вплітали «Вінець дружби», різнобарвні стрічки змішувалися, наче історії, що злилися в одну землю.
Ще одна традиція – «Рушник дружби». Кожна громада додала до нього свій орнамент. Вийшло полотно, на якому видно: різні культури не змагаються, а доповнюють одна одну. І найзворушливіше – посадка дерева «Бук єдності». Молодий, але міцний паросток, що тепер ростиме поруч з музеєм — як нагадування про силу спільного коріння.
Тут діти й підлітки не були глядачами. Вони працювали руками: плели вінки, пробували себе у ремеслах, малювали орнаменти на тканині, готували страви. Бо так формується щось важливіше за знання – розуміння того, якою багатою і тонкою може бути культура. І як легко втратити її, якщо не передавати її далі.
«Буковинська мозаїка» – не просто культурний захід. Це історія про те, як різні громади можуть жити поруч із теплом і повагою. Її значення відчувається на різних рівнях: показує багатонаціональну природу Буковини, залучає молодь до ремесел і традицій, підтримує тих, хто потребує допомоги, приваблює гостей і знайомить їх із регіоном.
Бо різноманіття – це не те що роз’єднує, а те, що збагачує. А коли всі голоси звучать разом – виходить музика.
Інші фестивалі, що розвивають міжкультурний діалог на Буковині
Фестиваль «Буковинська мозаїка» вписується у ширший культурний контекст краю, де збереження традицій та міжетнічна співпраця вже мають сталі форми. Упродовж багатьох років у Чернівцях і громадах області відбуваються заходи, спрямовані на підтримку фольклору, музичної спадщини та народних ремесел.
Одним із таких є «Буковинські зустрічі» – міжнародний фольклорний фестиваль, що має понад тридцятирічну історію. Він об’єднує на одній сцені колективи з України, Румунії, Польщі, Угорщини та інших країн, які виконують народні пісні, танці та демонструють автентичний костюм. Завдяки цьому Буковина залишається територією культурного діалогу між сусідніми державами.
Ще одна важлива подія – «Маланка-фест», який щороку відбувається у Чернівецькій області. Це не просто карнавал, а живе відтворення місцевих традицій зимового обряду, що поєднує маски, театралізовані дійства, музику та колективну участь мешканців. Фестиваль привертає увагу дослідників фольклору і туристів, стаючи одним із найбільш впізнаваних образів Буковини в Україні та за її межами.
Для розвитку народних ремесел важливе значення має й «Етнокультурний фестиваль у Вижниці», де майстри ліжникарства, ткацтва, гончарства та різьблення не лише демонструють свою роботу, а й проводять навчальні майданчики для молоді. Такі події допомагають передавати знання безпосередньо – з рук у руки. Разом ці фестивалі формують простір, у якому традиції зберігаються та живуть у сучасному культурному середовищі. Вони створюють можливості для співпраці між громадами, підтримують міжкультурні контакти та зміцнюють образ Буковини як регіону взаємоповаги та відкритості.
Тож «Буковинська мозаїка» та інші фестивалі показують, що культурне розмаїття регіону не є ілюстрацією з підручника. Воно живе в спільних піснях, ремеслах, святкуваннях і щоденному спілкуванні людей. Фестиваль не лише презентує окремі традиції, а створює простір, де вони взаємодіють і набувають відчутної присутності у сучасному житті.
Подібні події, як «Буковинські зустрічі», «Маланка-фест» чи етнокультурні фестивалі доповнюють цю картину: кожен з них працює зі спадщиною по-своєму, але всі разом вони формують цілісне культурне середовище краю.
У підсумку Буковина постає як територія, де культура – живе явище. Її різні спільноти зберігають свою ідентичність, але водночас залишаються частинами одного регіону, що продовжує розвиватися, відкритого для діалогу та співпраці.