Мало хто з сучасників знає, що історія професійного українського театру тісно пов’язана з іменами двох видатних буковинок – акторок, сестер Теофіли та Марії Рожанських, які виступали під сценічним псевдонімом Романович. Їхній життєвий і творчий шлях розпочався у невеличкому гуцульському селі Довгопілля на Путильщині. У 2017 році театральна громадськість вшановувала їхні ювілейні дати: 16 травня виповнилося 170 років від дня народження Теофіли, а 1 липня – 160 років з дня народження Марії.
Хоча їхнє життя давно згасло, внесок у розвиток української театральної культури, особливо на Галичині та Буковині, залишається невмирущим. Сестри Романович стали одними із перших професійних українських акторок, які не лише грали на сцені, але й активно впливали на репертуарну політику та організацію театрального руху, зокрема у легендарному театрі «Руська бесіда», пише chernivetski.info.
Гуцульське коріння та духовне багатство: джерела натхнення сестер
Теофіла та Марія Рожанські були уродженками мальовничого Довгопілля в південно-західній Буковині. Їхнє виховання відбувалося під впливом духовно багатого батька – пароха села. Це середовище, просочене красою гуцульської природи, глибиною рідного слова та чарівністю коломийки, заклало міцний фундамент для їхнього творчого майбутнього. Батьки цілеспрямовано прищеплювали донькам любов до прекрасного, знайомлячи їх із творчими особистостями та відвідуючи вистави.
Ключовим моментом, що визначив їхню долю, стало заснування 29 березня 1864 року у Львові першого українського професійного театру «Руська бесіда». Це сценічне мистецтво справило на молодих дівчат настільки велике враження, що театр полонив їхні серця і душі, запаливши бажання виступати на сцені. Ця пристрасть, підкріплена природним талантом, даним їм Господом, вивела сестер зі скромного буковинського села на велику сцену, де вони згодом заявили про себе під псевдонімом Романович.
Теофіла Романович: акторка і наставниця
Теофіла Романович (нар. 1847 р.) стала рушійною силою у цьому творчому дуеті. Свої перші акторські спроби вона здійснила у 25-річному віці в Тернополі у трупі Омеляна Бачинського і швидко здобула визнання. Згодом вона працювала у трупі Антона Моленецького. Демонструючи не лише акторську майстерність, а й організаторський хист, з 1873 року Теофіла почала виступати на Лівобережній Україні та в Росії з трупою, яку сама ж і організувала.
Вершиною її організаторської діяльності стало те, що вже через рік, у 1874 році, Теофіла стала директоркою галицького театру «Руська бесіда». Вона зуміла високо підняти художній рівень трупи та зберегти чистоту української мови на сцені. Під її керівництвом колектив поповнився талановитими акторами, серед яких були І. Гринявицький, І. Біберович, К. Підвисоцький, А. Людкевич, М. Коралевич, Душинський. У цей же період до трупи приєдналася і її молодша сестра Марія. Турбота про Марію та її підтримка на сцені виховала у Теофілі риси відповідальності та наполегливості, які допомогли їй стати визначною акторкою і керівницею.
Марія Романович: вірна супутниця та фундаторка товариства
Марія Романович (Рожанська) народилася у 1857 році та була молодшою сестрою, чия доля нерозривно сплелася з творчим шляхом Теофіли. Вона обожнювала старшу сестру і прагнула наслідувати її. Марія приєдналася до трупи «Руська бесіда» в період її розквіту під керівництвом Теофіли, де отримала перший професійний сценічний досвід.
Вона розділила рішення сестри порвати з «Руською бесідою» наприкінці 1881 року і виїхала разом із Теофілою та її чоловіком, Михайлом Коралевичем-Душинським, на Буковину (у Сучаву, а згодом – у Вижницю).
У березні 1884 року в Чернівцях Марія стала однією з основоположниць і провідних акторок першого руського драматичного товариства. Її робота у цьому товаристві, створеному для плекання українського мистецтва, була невіддільною від діяльності Теофіли та Коралевича. Марія була не лише сестрою, але й вірною соратницею, чия праця була ключовою у становленні українського сценічного мистецтва на Буковині. Хоча її роль часто залишалася в тіні сестри-директорки.
Гастролі на Буковині та розширення репертуару
Під керівництвом Теофіли Романович театр «Руська бесіда» активно гастролював, розширюючи географію українського мистецтва. Театральна трупа чотири рази побувала на Буковині. Виступи відбувалися не лише у Чернівцях, а й у Кіцмані, Сереті, Радівцях та Сучаві.
Буковинський театр кінця XIX – початку XX століття не був просто місцем для розваг. У часи, коли регіон перебував під владою Австро-Угорської імперії, театр відігравав критично важливу роль у збереженні та утвердженні української національної ідентичності, слугуючи осередком культури, мови та патріотичного духу. Він функціонував як просвітницька і політична трибуна, об’єднуючи інтелігенцію та простий народ навколо ідеї власної культури.
У цей період Буковина була провінцією, де українські культурні сили постійно боролися за право на існування. Відсутність постійного професійного українського театру була однією з головних проблем. Тому приїзди гастролюючих труп, особливо «Руської бесіди» були справжніми національними подіями. Театр виконував функцію національного виховання – через сценічні образи та рідну мову він доносив ідеї, які не завжди могли бути вільно висловлені у пресі чи на політичних зборах.
Буковинський театр не існував ізольовано. Він був тісно пов’язаний із загальноукраїнським театральним рухом. Регулярні гастролі труп з Галичини та Наддніпрянщини забезпечували обмін акторськими кадрами, режисерськими ідеями та підтримували єдність українського культурного простору попри політичні кордони.
Завдяки старанням Теофіли, репертуар трупи значно розширився і збагатився. До нього увійшли твори української класики – п’єси М. Старицького, М. Кропивницького та І. Карпенка-Карого, а також світова класика, як-от О. Островський «Гроза» та М. Гоголь «Ревізор».
Театр підтримував тісні творчі зв’язки з буковинськими письменниками – Юрієм Федьковичем та Сидором Воробкевичем, ставлячи спектаклі за їхніми творами. Одні з найбільш пам’ятних гастролей відбулися за участю видатного актора і режисера Марка Кропивницького. Теофіла керувала трупою талановитих і працелюбних людей. Востаннє трупа «Руської бесіди» під її керівництвом відвідала Чернівці у листопаді 1880 року.
Протидія та невмируща спадщина
Після остаточного переїзду на Буковину, сестри та М. Коралевич стали ядром першого руського драматичного товариства, заснованого у Чернівцях у березні 1884 року. Мета товариства полягала у плеканні драматичного і музичного мистецтва.
Однак, успіхи українського театру викликали протидію з боку австрійської влади та місцевих антиукраїнських кіл. У серпні 1885 року Коралевича було переведено на роботу до Сучави. Теофіла та Марія також вибули з Чернівців. Товариство, залишившись без своїх основоположників і провідних акторів, невдовзі припинило діяльність.
Життєва свіча Теофіли Романович згасла 16 січня 1924 року в Чернівцях.
Попри короткочасність існування Чернівецького драматичного товариства, сестри Романович залишили невмирущий слід в історії. Вони є видатними постатями, які своєю працею, талантом і організаційним внеском підняли на щабель вище українську театральну культуру і стали одними із перших професійних українських акторок, що підкорили сцену.