На вулиці Шевченка є будинок, не схожий на інші. Він вражає своєю архітектурою та величчю. Це так званий Дім моди, або ж будинок Макса Мізелеса. Дізнайтеся, хто збудував цей будинок та чому він отримав назву «дім моди», про його дзеркальну стелю, кришталеві люстри та подіум у матеріалі на chernivetski.info.
Предки з почуттям стилю
Назву дім моди як «будинок Мізелеса» отримав від журналіста, чернівчанина, який мешкав на цій вулиці – Георга Дроздовського. Він у своїй книзі «Тоді у Чернівцях і довкола. Спогади старого австрійця», яку нещодавно перевидали, ретельно писав про цей будинок і його поважного господаря. Навіть з роками він хоч і з гумором, але й прихованим хвилюванням, згадує зустріч із великим і знаковим чернівецьким кутюр’є.
Георг Дроздовський вирішив якось потрапити у коло шанованого товариства, яке обслуговувалося у Мізелеса. Але майстер прекрасно вмів відрізнити, з якого кола людина, йому достатньо було глянути на одяг гостя. Коли Георг Дроздровський завітав до майстра, той побачив, що це ще зовсім юний молодий чоловік, і він із не найвищого кола. Тому він не дуже чемно зустрів юнака. Георг, будучи підлітком, образився на майстра за таку зустріч.
Сучасна обстановка будівлі
З боку вулиці Шевченка увагу мешканців завжди привертає імпозантна вілла з наріжною баштою звершеною конусоподібною банею під номером 50. Фасад із боку вулиці прикрашають вікна в стилі сецесії з мандриками. Парадний вхід – із вулиці Гулака Артемовського. Потрапити до будинку самостійно не просто. Довкола стара кована огорожа, вхід закритий.
Головний вхід до будинку вражає. Будинок більше схожий на палац. Широкі кам’яні сходи віялом спускаються в сад. На рівні першого поверху розкішна відкрита тераса. На неї виходять широкі скляні парадні чотирьохстулкові двері з рідним кришталем і вікна бокових кімнат. Тераса зорієнтована на південь. Вона служила місцем відпочинку для родини та іменитих гостей в довгі літні вечори.
Парадні кімнати, великі та світлі, оточують просторий овальний хол із колонами, які відбиваються в кришталевих вікнах дверей. Вишукана біла пічка з кафельним панно «путті з виноградними гронами винограду» і нині прикрашає залу та нагадує про вишуканий смак та розкіш вілл заможних чернівчан. Можна тільки уявити, як неспішно відчиняють двері і зала та незвичні вишукані сходи перетворюються в подіум. По ньому дефілюють вишукані панянки в капелюшках під руку з не менш вишуканими і презентабельними панами.
Стеля зали та люстри вражають найбільше. Стеля унікальна: це великий, світловий ліхтар, який свого часу був складений з фігурно оброблених скляних шматків. Над ним зверху, на другому поверсі, такий же, тільки складений з прямокутних шматочків скла. А зверху рівно над двома скляними стелями, які дивовижно пропускали, відбивали і проектували сонячні промені, похилий прозорий дах. Це дає надзвичайний ефект, особливо в години надвечір’я, в які, мабуть, і відбувалися тут покази колекцій.
Історія та перші власники
Першим власником цього будинку на вулиці Шевченка був Давід Сойфер. Заможний чернівчанин, його родина займалася пошиттям одягу. У цій творчій сім’ї майже всі були кравцями та художниками (5 кравців та 2 художники). Це підкреслює, наскільки серед чернівчан було популярним пошиття одягу. Сойферу було достатньо глянути на клієнта, аби зрозуміти, який колір, тканина та фасон одягу личить.
Згодом Сойфери продали будинок (дім моди) родині Мізелесів. Батько Макса Мізеліса був не бідним підприємцем, а сам Макс – справжнім кутюр’є. Мізелеси перебудували цей будинок. Як стверджують адресні книги, 1927 року власником цього приміщення вже був Макс Мізелес. За спогадами чернівчан, він був особистим кравцем румунського короля Міхая з Бухареста. Макс був дорогим майстром, який обшивав багатих чернівчан – у фраках та циліндрах. Це цілком можливо, адже рівень чернівецького кутюр’є був таким, що його одяг не соромно було носити й королям.
Попередні мешканці цього будинку розповідали, що у кутовій кімнаті була люстра, яка осяювала всю вулицю Шевченка. І нині у залі, де раніше був подіум, встановили дві величезні кришталеві люстри. До речі, 1998 року до Чернівців приїжджав із Німеччини внук першого власника цього будинку Давіда Сойфера. Він привіз багато подарунків. Онук Сойфера розповів, для чого були призначені кімнати. У декотрих із них виконували роботи з пошиття одягу. А в оглядовій залі був магазин.
Проблеми утримання
Нині будівля має фактично первозданний вигляд. Тут замінили майже всі вікна, але залишили старі рами та коробки. Відреставрували старі вхідні двері. Всього у будинку є 27 кімнат, на першому поверсі – вісім. Однак наразі немає коштів, аби цілком відреставрувати будівлю. Востаннє тут ремонтувала фасад міська рада з боку вулиці Шевченка до 600-річчя Чернівців (2008 року). Інший бік будівлі ремонтували власними силами з допомогою управління освіти.
Подавали документи на отримання пам’ятки архітектури цієї будівлі, але не надали наразі такого статусу. Тому можна тільки зберігати надбання наших предків. Наразі у цій будівлі навчаються 28 дітей. Тут тепло і затишно. Три роки тому у цьому закладі одним із перших серед таких у місті збудували нову сучасну котельню.
Найнагальніше питання у цій будівлі – це заміна даху. Тут незвичайна водозливна система. Коли йде дощ (усі лівневки прогнилі, тут інша система забору води), дощівка потрапляє в установу. Колись на вулиці Шевченка були рівчаки, і вода стікала туди. Наразі замінили 11 метрів лівневки, лише на це витратили 24 тисячі гривень. Скільки потрібно коштів, аби цілком замінити дах, ще не підрахували.
На другому поверсі – унікальний дах будівлі та скляна стеля. Нині тут готуються до генерального прибирання стелі, що дуже важко робити. Аби її помити, працівниць страхують мотузками. Тому так потрібно замінити нинішнє скло на оргскло, яке не б’ється.