Іноді мовчазна постать уособлює символ доброчесності. Коли гучні голоси збурюють до люті, мовчання стає співучасником злочину. Часи суцільної тривоги й невимовної жорстокості змусили тисячі життів опинитися під загрозою винищення. Саме тоді, посеред темряви, з’явилася людина непохитної гідності – Траян Попович. Бурмистер буковинської перлини, правник, гуманіст, який подав супротив системі задля збереження етичної вершини епохи морального падіння, пише chernivetski.info.
Цей матеріал покликаний розкрити багатогранність його біографії, поширити достеменні відомості про походження, світоглядні засади, службову кар’єру. Ми окреслимо механізми, завдяки яким Попович оберігав чернівецьких євреїв від депортації до Трансністрії, оприлюднимо оцінки дослідників.
Життєва основа: початки світогляду
Траян Попович народився 17 жовтня 1892 року на території Південної Буковини, що тоді перебувала у складі Австро-Угорської імперії. Родинна спадщина майбутнього адвоката збагачувалася глибоко вкоріненим духовним середовищем. Батько, Йоан, працював місцевим священником, тому з ранніх літ підкреслював вагомість внутрішнього стрижня, міцної витримки.
Якщо говорити про освіту, то батьки зробили все можливе, аби ґрунтовні знання він зачерпнув. Початковий та середній освітні рівні здобув у місцевих школах, а навчання продовжив у престижних навчальних закладах. Задля отримання вищого академічного щабля вступив до Чернівецького національного університету, де вивчав право. Можливість бути частиною юридичного факультету значно підвищила розвиток критичного мислення, вміння аналізувати ситуації, аргументувати власну позицію, ухвалювати виважені рішення. Ймовірно, зацікавлений юнак був активним учасником студентських дискусій, відточуючи свої ораторські навички.
Перша світова війна
Коли лихо ступило мирною землею, молодий Попович поповнив лави румунської армії. Там викував здатність налаштовувати залізну дисципліну – уміння підкорятися чіткому розпорядку, дотримуватися наказів, зберігати внутрішню стійкість.
Кожна екстремальна ситуація мала свій вплив й на розумові механізми: швидко оцінювалися обставини, рішення приймалися виважено, миттєво бралася відповідальність. Йому неодноразово доводилося бачити спотворені війною обличчя, знищені житлові будинки, втрата живими людьми чистого сенсу буття. Цей досвід гостро оголив перед ним беззаперечну істину: людське життя, ніби кришталева куля, крихка і тендітна. Один неправильний крок – вона розсиплеться дрібними уламками.
1941 рік
Після блискавичного вторгнення німецько-румунських військ, Північна Буковина, раніше анексована Радянським Союзом, знову повернулася під юрисдикцію Румунії. Ця реінтеграція стала моментом насолоди для прихильників волоського націоналізму, проте водночас наростала антисемітська істерія: єврейському населенню грозило повернення періоду гонінь та дискримінації, але вже з безпрецедентними масштабами. Румунська влада, натхненна нацистською ідеологією, розпочала планомірну реалізацію драконівських антиєврейських постанов, маючи на меті цілковите винищення народу.
Саме в цю зловісну мить Траяну Поповичу запропонували посаду мера. За свідченнями деяких джерел, спочатку він вагався, усвідомлюючи усю складність цього призначення. Бути градоначальником прифронтового міста означало балансувати лезом ножа між виконанням обов’язку та збереженням власної совісті. Однак пізніше усвідомив: відмова спричинить беззастережне призначення виконавця антилюдських намірів. Пропозицію схвалив.
Перші дні керування посадою зіткнули недосвідченого спеціаліста з жорстокістю окупаційного режиму. Антиєврейські розпорядження щомиті поповнювалися: обов’язкове носіння жовтих зірок, конфіскація майна, заборона ведення професійної діяльності. Попович, бувши взірцем справедливості, нанівець відмовлявся виконувати директивні вказівки. Натомість проводив пошуки шляхів саботажу.
Опір системі
Тоді настав час діяти. Пан Траян ініціював петицію кондуктору Йона Антонеску. Розумів одразу: гуманітарні аргументи не знайдуть відгуку тиранічного серця, тому апелював прагматичними доводами – надіслав аналіз економічної недоцільності депортації. Переконливо доводив, що виселення єврейської громади паралізує життєдіяльність Чернівців. Їхня діаспора тоді займала значну частину кваліфікованих фахівців – лікарів, інженерів, ремісників, торговців – навички котрих були незамінними для функціонування міської інфраструктури. Цей хитрий маневр виявився успішним: диктатор дозволив певній кількості залишитися у межах краю. Попович отримав право видавати дозволи перебування “корисним” обласному центру євреям. Та мер значно розширив список, поповнюючи його дружинами, дітьми, “майбутніми ініціаторами користі”. Він видавав тисячу дозволів, ризикуючи своєю безпекою.
Звісно, така діяльність викликала помітну реакцію. З одного боку, Антонеску санкціонував винятки, проте нижчі чиновники жадали пролити невинну кров. Хмара неспокою нависла над ним: будь-якої миті Сигуранца могла заарештувати, подати звинувачення державної зради, стратити.
Відлуння подвигу
Напруга між мером та вищим керівництвом наростала кожною виданою перепусткою на збереження життя. Корнеліу Католеску – буковинський губернатор – вважав дії Поповича неприпустимим потиранням “ворогам нації”. Безперервні скарги, доноси досягли апогею: у 1942 році відбулося усунення з посади мера. Його відхід спричинив колосальні наслідки: посилилися нові хвилі депортацій, більшість заповнила списки виселених. Ті, хто залишився, потерпіли справжні муки – голод, примусову працю, хвороби.
Після звільнення Траян переїхав до Бухареста. Тоді він присвятив себе написанню спогадів про ті страшні часи. Мемуари згодом опублікувалися під назвою “Сповідь”, “Чернівецький бурмистер”, миттєво поширюючи героїзм окремих особистостей. Публікування проводилися задля однієї мети – залишити свідоцтво наступним поколінням, щоб пам’ять трагічних жертв постійно заповнювала повітря.
Спадщина та вшанування
Життєпис Траяна Поповича, сповнений непохитної мужності, здобув увагу історичних писарів. Хоча за життя зазнав нерозуміння, його подвиг знайшов справжнє життя уже після смерті.
Найвищою відзнакою героїчного чину стало присвоєння у 1969 році ізраїльським Меморіалом катастрофи (Голокосту) і героїзму Яд Вашем почесного звання «Праведник народів світу». Цей титул надається людям без єврейського коріння, які усіма небезпечними зусиллями рятували націю від нещадного винищення. Вписання імені Траяна Поповича на стіні пошани проілюструвало вічне свідчення його безмежної відданості принципам гуманізму. Він – людина, що перетнула національні й релігійні кордони, сягнув ролі маяка надії для всіх поколінь.
Також його вшанування сягнуло й рідної Буковини. Як знак вдячності за безкорисливі дії, на будівлі, де він працював мером, встановлено меморіальну дошку. Крім того, одна з чернівецьких вулиць отримала ім’я видатного діяча увічнюючи внесок видатної постаті Буковини до теперішньої сучасності буковинського серця.