Микола Гурепко – журналіст і письменник, який пройшов шлях від буковинських гір до Херсонщини, залишаючи слід у житті кожної громади, де працював. Його шлях – це поєднання любові до рідної землі, прагнення пізнавати світ і відданості журналістському ремеслу, пише chernivetski.info.
Микола Михайлович працював у газеті «Карпати», проходив службу у військових округах, публікувався у численних обласних і всеукраїнських виданнях. А паралельно створював прозові твори, що поєднували факти та художню оповідь. Його книги, нариси й журналістські матеріали відзначаються точністю, об’єктивністю та глибоким розумінням людської долі. Тож не дивно, що за багаторічну працю він отримував численні відзнаки та нагороди.
Сам автор зазначає, що основою його роботи є не лише професіоналізм, а й любов до рідної землі, бажання передати через слово життя людей, їхню історію та культурну спадщину. Саме цей фундамент став точкою відліку для подальших років у журналістиці та літературі.
Початок творчого шляху та перші кроки в журналістиці
Микола Гурепко народився у мальовничому селі Плоска на Буковині. Ще малим хлопчиком він проявляв неабияку цікавість до навколишнього світу: любив слухати історії старших, записував легенди та розповіді односельців, надихався природними дивами свого краю. Саме ці спогади пізніше стали основою для його літературних творів. Вже тоді було помітно, що хлопець тягнеться до слова, спроби описати світ та передати його багатогранність були його природним покликанням.
У 1968 році Микола розпочав роботу в Путильській районній газеті «Карпати». Тут він пройшов різні етапи журналістської практики: від коректора та літпрацівника до завідувача відділу листів та масової роботи. Паралельно хлопець активно навчався, прагнучи опанувати різні жанри журналістики. Та його амбіції виходили за межі маленького села: він хотів бачити інші куточки України, пізнавати нових людей і професійно розвиватися. Саме тому, коли з’явилася можливість поїхати до Херсонської області за комсомольською путівкою, він не вагаючись прийняв рішення, яке змінило життя.
Важливо зазначити, що ще до виїзду Микола поєднував журналістську роботу зі службою в армії. Він служив у колишньому прикарпатському військовому окрузі та Приволзькому військовому окрузі, публікуючи матеріали у військових газетах «За Родину» («За Батьківщину»). Його репортажі охоплювали різні міста колишнього Союзу, серед яких Казань, Куйбишев, Ульяновськ, Саратів, Горький, Набережні Човни. Юний офіцер зосереджувався на людях ратної праці, описував роботу підрозділів, готував інтерв’ю та репортажі про реалії життя військових.
З перших років журналістської діяльності Микола засвоїв важливий урок: щоб писати якісні матеріали, потрібно бути уважним до людей, відчувати їхні емоції, спостерігати за життям без прикрас і не боятися підіймати складні теми. Цей підхід згодом став ключовим у його роботі як журналіста та письменника.
Від Херсонщини до обласних і всеукраїнських видань
Після переїзду до Херсонської області Микола Гурепко активно включився в місцеве медіаполе. Він працював власним та спеціальним кореспондентом у Херсонській обласній газеті «Наддніпрянська Україна», Чаплинській газеті «Радянська Таврія» (нині «Голос Таврії»), у громадсько-політичному виданні «Поле» та у газеті «Новий день».
Його професійна діяльність охоплювала різні жанри: від нарисів і репортажів до журналістських розслідувань. Микола відзначався прагненням глибоко аналізувати ситуації, уважно слухати співрозмовників і писати правдиво, не прикрашаючи факти. Подорожі селами Херсонщини дозволяли йому збирати унікальні матеріали, знайомитися з місцевими проблемами та культурою, порівнювати їх із рідною Буковиною. Степова Херсонщина різко контрастувала з гірськими пейзажами, тож саме це поєднання різних світів формувало його бачення реалій життя українців.
Особливу увагу журналіст приділяв точності та об’єктивності. Він вважав, що справжній журналіст має не лише вміти аналізувати та писати, а й постійно вчитися, не боятися самокритики та дотримуватися професійних стандартів. Цей підхід заклав основу для його подальшої творчої діяльності, де факт і художнє слово поєднувалися в єдину картину життя.
Протягом цього періоду Микола також активно розвивав письменницьку діяльність. Його перша збірка легенд та оповідань «Від синіх гір – до сивого Дніпра» вийшла у 1995 році та стала значним кроком у літературній кар’єрі, поєднавши Буковину і Херсонщину. Уже тоді він демонстрував здатність переносити реальні події в художній контекст, створюючи твори, які не тільки розважають, а й виховують, дають читачеві живе уявлення про історію та культуру регіону.
Письменницька діяльність та створення прозових творів
Микола Гурепко не обмежувався журналістикою. Його письменницька діяльність – важлива частина життєвого шляху, де він поєднує збір матеріалу, досвід спілкування з людьми та власні спостереження. Його роботи охоплюють карпатські та таврійські мотиви, злободенні соціальні та політичні теми, історичні сюжети та людські долі.
Серед найпомітніших творів – роман «Шкатулка гетьмана», повість «Жорна», яка описує занепад місцевих партійних структур, та «Земні боги», що розкриває реалії формування політичних кадрів. «Родом з пекла» демонструє життя херсонської провінції у всій його складності, а «Чорний барон» розповідає про українського «хрещеного батька» і здобув популярність серед читачів. Його повість «Знакомые лица» аналізує специфіку виборчих процесів, а роман «Суд совісті» описує національно-визвольний рух у сільських регіонах, що базується на реальних подіях, злегка змінивши географічні назви. Усього автор опублікував 16 книг, кожна з яких відображає ретельно досліджені факти та життєві історії, перетворюючи їх на художні полотна.
Визнання та нагороди
За роки творчої та журналістської діяльності Микола Гурепко здобув численні нагороди та відзнаки. Він є членом Національної спілки письменників України та Національної спілки журналістів України. Його творчість була відзначена Почесною грамотою Верховної Ради України «За особливі заслуги перед українським народом» та нагрудним знаком у 2010 році, трьома орденами Української православної церкви – Нестора Літописця ІІ ступеня, Феодосія Чернігівського та Георгія Побідоносця.
Особливо важливими стали літературні премії: Херсонська обласна премія імені М. Куліша за роман «Неофеодали» (2011), Всеукраїнська літературна премія імені Яра Славутича (2016). У 2018 році журналіст отримав медаль «За працю і звитягу» за внесок у розвиток телебачення, радіомовлення та зв’язку в Україні, а також численні професійні відзнаки від Всеукраїнського об’єднання «Країна» та ГО «Журналісти проти корупції». Загалом, відзнак у його професійному доробку налічується понад сорок.
Не менш значущими є і краєзнавчі видання Миколи Гурепка. Довідкова енциклопедія «Знайомтесь: нововоронцовці» (2007–2008) та «НОВОВОРОНЦОВЩИНА-ПЕРЛИНА УКРАЇНИ» (2022) стали путівниками для місцевих жителів і гостей краю, містять сотні статей і тисячі ілюстрацій, відображають сучасні досягнення, історію та культуру регіону. Ці книги стали важливим внеском у збереження локальної пам’яті та культурної спадщини, особлива остання, на якою він працював в умовах війни.
Професійні настанови та спадок
Зараз Микола Гурепко активно працює над черговим випуском енциклопедичного видання “Нововоронцовщина – перлина України” та попри складну воєнну ситуацію, не втрачає натхнення та оптимізму. Паралельно, він продовжує допомагати колегам Нововоронцовського районного видання “Вісті” на чолі з редакторкою Іриною Теличко та завжди наголошує на важливості своєї професії. За його словами, журналіст має не лише професійно володіти пером, а й любити людей, рідну землю та працювати для суспільної користі. Потрібно мислити критично, демонструвати позицію аргументовано, а не емоційно, і постійно вдосконалюватися.
Його напутні слова для молодих журналістів: читати авторитетні видання, аналізувати реальність, спілкуватися з людьми та об’єктивно відображати події. Ці прості, але глибокі принципи формували його власний стиль: чіткий, живий, правдивий та емоційно точний.
Своєю творчістю Микола Гурепко показує, що журналістика і література можуть доповнювати одна одну, а справжня робота пера полягає у служінні людям і культурі. Його книги, нариси та журналістські матеріали залишаються цінними свідченнями життя, культури та історії України. А творчий доробок письменника ще довгі роки слугуватиме натхненням для нових поколінь.